Обручка з волошками

Перший раз я побачила його у відблисках кришталевих люстр, що танцювали на келихах шампанського. Він стояв, мов неприступна скеля, серед галасливої юрби, і погляд його сірих очей був таким же холодним, як зимовий вітер у Карпатах.

«Ілларію, познайомся, це – Марко, твій майбутній чоловік», – пролунав голос матері, розбиваючи тишу, що раптово огорнула мене. Слова впали важким каменем у груди, відбираючи здатність дихати. Майбутній чоловік? Це не могло бути правдою.

Я завжди мріяла про кохання, як у старих романтичних фільмах, де двоє зустрічаються випадково, їхні погляди перетинаються, і світ навколо зникає. Але доля, здається, вирішила зіграти зі мною злий жарт, підсунувши Марка натомість. Марка – спадкоємця могутньої родини Драгоманових, відомих своїми статками та безжальністю в бізнесі. Марка, який дивився на мене так, ніби я – черговий пункт у його добре спланованому житті.

Наше знайомство було швидким та формальним. Він ледь торкнувся моєї руки, його погляд ковзнув по моєму обличчю без жодної іскри зацікавлення. Я ж відчувала, як до горла підкочує клубок розпачу. Це була не зустріч двох закоханих, а підписання вигідної угоди.

Вечір тягнувся нескінченно довго. Я вдавала, що слухаю розмови про політику та фінанси, але всі мої думки були зайняті одним питанням: чому я? Чому саме я повинна стати частиною цієї холодної, розрахованої гри? Невже моє життя – це лише розмінна монета в руках моєї владної матері?

Коли Марко нарешті попрощався, його погляд затримався на мені на мить довше, ніж раніше. У його очах промайнуло щось дивне, не схоже на холодну байдужість. Це була тінь, ледь помітна, але вона змусила моє серце забитися швидше. «До зустрічі, Ілларіє», – промовив він тихим голосом і зник у натовпі. А наступного дня я отримала обручку. Не просту, а з волошками, вплетеними у срібло. І записку: «Носи її. Поки що.» Що це означає?