Тавро на шкірі Орислави

Кривавий місяць сліпив, просочуючись крізь вітражне вікно старовинної церкви, фарбуючи все багряним відтінком. Орислава, задихаючись, притиснулася спиною до холодної кам'яної стіни, відчуваючи, як серце шалено калатає в грудях, відбиваючи ритм сповненого жахом очікування.

У неї сьогодні день народження. Вісімнадцять. І це означало лише одне: Перше Перетворення. І, на жаль, вона була зовсім одна.

У маленькому селі Верхівка, захованому в Карпатських горах, існувала давня легенда про рід Вовкулаків, що жили серед звичайних людей. Прокляття Місяця – так вони це називали. Коли дівчині з роду виповнювалося вісімнадцять, її чекало Перше Перетворення, момент істини, коли звір прокидався всередині.

Орислава знала про це змалечку. Бабуся, стара знахарка, розповідала їй історії про предків, про їхню силу та їхній біль. Але бабусі вже не було в живих. Вона померла минулої зими, залишивши Ориславу сам-на-сам з прокляттям, що насувалося.

Страх обпікав її зсередини, але одночасно з ним наростала і цікавість. Що станеться? Чи зможе вона контролювати звіра? Чи зможе вона залишитися собою? Вона згадала слова бабусі: «Звір – це частина тебе, Ориславо. Не бійся його, пізнай його, і він стане твоїм союзником».

Раптом у животі забурчало, мов там прокинувся вихор. Крізь тіло пробігла хвиля жару, така сильна, що вона ледь не втратила свідомість. Кістки почали ламатися і перебудовуватися, шкіра натягнулася, а дихання стало важким і хриплим.

Орислава закричала. Це був крик болю, страху і неймовірної сили, що виривалася назовні. Вона відчувала, як її тіло змінюється, як руки і ноги видовжуються, а зуби стають гострими, як леза.

Вона впала на підлогу, корчачись у судомах. Зір затуманився, а в голові пульсувало лише одне – вижити. З останніх сил вона спробувала згадати слова бабусі, знайти в собі той стрижень, який допоможе їй контролювати звіра.

Але було занадто пізно. Тьма поглинула її свідомість. Останнє, що вона побачила перед тим, як втратити контроль, – це відображення у вітражному склі: звіриний силует з палаючими жовтими очима.

Коли Орислава прийшла до тями, сонце вже сходило над Карпатами. Вона лежала на підлозі церкви, у вся брудна і зранена. Тіло боліло, мов після важкої битви. Вона підвелася, оглядаючи спустошення навкруги. Лавки перевернуті, ікони розбиті, стіни подряпані.

Що вона наробила? Жах пронизав її, як удар блискавки. Вона не пам'ятала нічого. Лише обривки відчуттів: біль, лють, нестримне бажання бігти.

Злякано озирнувшись, Орислава помітила клаптик паперу, приколотий до дверей церкви. На ньому кривим почерком було написано лише одне слово: "Знайдено".

Вона відчула, як по шкірі пробігають мурашки. Хто її знайшов? І що вони від неї хочуть? Її прокляття було розкрито. І тепер на неї чекало щось страшніше, ніж Перше Перетворення.