Мілена: Ціна відторгнення

Кров. Її запах, густий і металевий, заповнював ніздрі, затьмарюючи свідомість. Не моя. Поки що.

Мілена притиснулась спиною до вогкої стіни печери, намагаючись дихати якомога тихіше. Серце шалено билося, відлунюючи в вухах. Надворі лютувала буря, але тут, глибоко в надрах Карпатських гір, вона ледь відчувала її шалений подих. Але відчувала щось гірше – страх.

Навколо, в напівтемряві, метушилися члени її зграї – Новомісячні Вовки. Зазвичай сильні та безстрашні, зараз вони нагадували переляканих звірят. Все через нього.

Ярослав, їхній Альфа, стояв посеред печери, його тіло напружене, очі палали люттю. Перед ним, на кам’яній плиті, лежала дівчина, її біле плаття залите кров'ю. Вона була ще зовсім юна, можливо, навіть молодша за Мілену.

Мілена знала цю дівчину. Лариса. Вона повинна була стати парою Мирона, його обраною. Але щось пішло не так. Жахливо не так. Згідно з давніми звичаями їхньої зграї, коли Альфа знаходить свою пару, відбувається ритуал з'єднання. Якщо ж пара відкидає Альфу, або Альфа відкидає її… наслідки стають катастрофічними.

Ритуал мав відбутися цієї ночі, під знаком Молодого Місяця. Всі вірили, що Лариса принесе процвітання їхній зграї. Але коли Ярослав торкнувся її, замість зв'язку, утворилась лише пекуча рана, клеймо відторгнення. Відторгнення, яке, згідно з легендами, прирікало зграю на погибель.

Зараз Ярослав випромінював темну, майже відчутну ауру. Його звір виривався назовні, не знаходячи спокою. Він підійшов до Лариси, нахилився над нею і прошепотів щось, чого Мілена не змогла розібрати. Потім він підняв руку, і в його очах з'явився такий біль, який Мілена ніколи раніше не бачила. А потім… різкий рух, блиск срібного кинджала, і все закінчилось.

Він вбив її. Мілена заплющила очі, намагаючись не збожеволіти від жаху. Згідно з законом зграї, за відторгнення наставала смерть. Але чи було це правосуддя, чи просто відчай відкинутого звіра?

Раптом Мілена відчула, як на неї хтось дивиться. Вона відкрила очі й зустрілася поглядом з Мироном. В його очах не було нічого, окрім холоду та порожнечі. Він повільно підійшов до неї, і Мілена відчула, як її тіло охоплює жах. Він простягнув руку і торкнувся її щоки. І тоді вона побачила… не в його очах, а десь глибше, у його звіриній душі… він бачив її. Бачив не як члена зграї, а як… пару. Але хіба це можливо після того, що сталося з Ларисою? І чи захоче вона коли-небудь бути з тим, хто щойно забрав життя?

Але найгірше було попереду. Ярослав промовив слова, від яких кров застигла в її жилах: «Ти… ти будеш наступною».