Перша заварка смерті

Запах чебрецю і диму наповнював повітря, але цього разу він не приховував сморід смерті. Дарина відчула його одразу, щойно переступила поріг «Затишної Чайовні» – її власної, чорт забирай, чайовні. Хто наважився принести лихо в її тихий куточок?

Дарина, з її рудим волоссям, зібраним у недбалий пучок, і очима кольору осіннього листя, завжди пишалася своєю чайовнею. Тут, у мальовничому містечку Вишневе, що розкинулося серед карпатських гір, «Затишна Чайовня» була більше, ніж просто місцем, де подавали чай. Це був прихисток, де можна було знайти розраду, теплу розмову і, звісно, найкращий у Карпатах трав'яний збір. Але сьогодні затишок випарувався, залишивши по собі лише гіркий присмак страху.

Тіло лежало біля антикварного самовара, який Дарина успадкувала від своєї бабусі. Пан Микола, місцевий краєзнавець і постійний відвідувач чайовні, здавався якимось особливо крихким і беззахисним у своїй смерті. Його окуляри злетіли з носа, а розпухлі руки стискали філіжанку з недопитим чаєм «Гірська мрія». Чай, який Дарина особисто для нього приготувала.

Серце Дарини шалено закалатало. Вона не могла повірити, що це відбувається насправді. Пан Микола був таким добрим і ввічливим чоловіком. Хто міг бажати йому смерті? І чому це сталося саме в її чайовні?

Інспектор Грицько, який прибув на місце злочину вже за годину, оглянув тіло з професійним байдужістю. Його погляд, холодний і проникливий, змусив Дарину здригнутися. «Схоже на серцевий напад», – констатував він, не дивлячись на неї. «Але ми все одно проведемо розтин».

Дарина знала, що інспектор Грицько не вірить у випадковості. І вона теж. Щось у цьому всьому було не так. Занадто багато запитань і надто мало відповідей. І найголовніше питання – що пан Микола шукав у «Затишній Чайовні» того фатального вечора? Він щось знав, щось побачив? Або, може… хтось хотів, щоб він замовк назавжди? Дарина пригадала, як він нещодавно розповідав про старі легенди Вишневого, про скарби, сховані у горах, і про прокляття, що їх охороняють. Чи міг пан Микола натрапити на слід чогось небезпечного?

Раптом її погляд впав на маленьку записку, приховану під філіжанкою пана Миколи. На клаптику паперу, написаному тремтячою рукою, було лише одне слово: «Вовчий Яр».