Дзвінка, мов кришталь

Холодний подих вітру прокрався крізь щілину вікна, змусивши Надію здригнутися. Її пальці судорожно стиснули шовкову тканину сукні, а серце шалено закалатало в грудях. Сьогодні – день, який вирішить її долю.

Надія росла у заможній, але старомодній родині виноробів у мальовничій долині Закарпаття. Її батько, старий і впертий Іван Дмитрович, завжди мріяв про те, щоб поєднати їхній родинний бізнес із ще більш впливовою родиною. І ось, його мрія збувається – Надію віддають заміж за Тимофія, сина відомого київського банкіра.

Вона ніколи не бачила Тимофія. Знала лише, що він – втілення успіху: красивий, багатий і безжальний у бізнесі. Чутки про його численні романи долітали до неї, мов громи серед ясного неба. Надія ж мріяла про кохання, про ніжність і турботу, а не про фінансовий союз.

Вітальня була переповнена гостями. У повітрі витав аромат дорогих парфумів та вишуканих вин. Мати, стривожена і водночас горда, поправляла на Надії фату, шепочучи настанови про те, як поводитися з майбутнім чоловіком та його впливовою родиною. Батько стояв поруч, з обличчям, сповненим суворої рішучості. В його очах не було й краплі співчуття до доньки.

Раптом музика стихла. У дверях з'явився він – Тимофій. Високий, з пронизливим поглядом сірих очей. Його обличчя було суворим і незворушним, а в рухах відчувалася влада та впевненість. Він пройшов крізь натовп, не звертаючи уваги на вітання, і зупинився перед Надією. Їхні погляди зустрілися. У її серці зародився не страх, а дивне, незрозуміле хвилювання. Він простягнув руку. Її пальці здригнулися, торкаючись його.

Перш ніж Надія встигла щось сказати, Тимофій нахилився до її вуха і прошепотів слова, від яких у неї похололо в жилах: "Ти думала, що це випадковість? Помиляєшся. Я сам обрав тебе, Дзвінко. І в мене на тебе свої плани."