Перший подих ворожнечі

Дзвін розбитої чашки розрізав ранкову тишу кав'ярні «Старе Місто», розлітаючись на мільйон дрібних осколків, подібно до моїх сподівань на спокійний день.

Я, Орися, зазвичай достатньо обережна, щоб не трощити антикварний фарфор, але сьогоднішній ранок обіцяв бути геть незвичайним. Мої пальці, зазвичай спритні та вправні за клавіатурою ноутбука, раптом стали неслухняними, варто було побачити ЙОГО.

Він увійшов, як грім серед ясного неба, хоча погода за вікном була похмурою, типовою для осіннього Львова. Високий, з темним волоссям, зачесаним назад, і поглядом, що пронизував наскрізь. Артем. Його ім'я бриніло в повітрі, наповнюючи його невидимою напругою. Артем, мій заклятий ворог, конкурент, чия зухвалість не знала меж, і чия поява в моєму улюбленому місці не віщувала нічого доброго.

«Старе Місто» було моєю маленькою фортецею, де я, фрілансерка з копірайтингу, могла працювати в тиші, насолоджуючись ароматною кавою та спостерігаючи за життям міста. Тут я відчувала себе в безпеці, в зоні комфорту, де ніщо не могло порушити мій творчий потік. Аж поки не з'явився він.

Він зупинився біля каси, кинув погляд на розбиту чашку, а потім його очі зустрілися з моїми. В його погляді не було співчуття, лише легка насмішка, яка змусила мене відчути, як кров приливає до обличчя. Він знав, що розбив мою тишу, знав, що порушив мій спокій. І йому це подобалося.

— Орисю, який несподіваний сюрприз, — промовив він, його голос був низьким і оксамитовим, як темний шоколад. Але слова звучали як отрута. — Не знав, що ти теж полюбляєш це місце. Хоча, якщо чесно, я радий, що зустрічаю тебе тут. Зручно обговорити справи, чи не так?

Він підійшов ближче, і я відчула запах його одеколону — пряний, з нотками сандалу, що чомусь здавався неймовірно привабливим, хоча я б ніколи в цьому не зізналася. Я сиділа, мов паралізована, не в змозі вимовити жодного слова. Його присутність змушувала мене відчувати себе безпорадною, хоча я завжди вважала себе сильною та незалежною.

— Я думаю, нам немає про що говорити, Артеме, — нарешті видавила я, намагаючись надати своєму голосу твердості. — І, будь ласка, не заважай мені працювати.

Він засміявся, коротко і зневажливо. — Працювати? Ти ж навіть каву не можеш випити, не розбивши чашку. Що вже казати про серйозні проекти.

Ці слова зачепили мене за живе. Артем завжди знав, як мене зачепити. Він знав мої слабкі місця, мої невпевненості. І він не вагався їх використовувати. Ми з Артемом були конкурентами на ринку копірайтингу вже кілька років. Він завжди був на крок попереду, завжди отримував найкращі замовлення, завжди перемагав. Я ненавиділа його за це, але мусила визнати, що він був талановитим. Дуже талановитим. І, на жаль, неймовірно привабливим.

— Це тебе не стосується, — відповіла я, намагаючись зберігати спокій. — Просто залиш мене в спокої.

— Ну що ти, Орисю, — він сів за столик навпроти мене, не питаючи дозволу. — Ми ж можемо бути цивілізованими. Тим паче, я маю пропозицію, від якої ти не зможеш відмовитися.

Я скептично підняла брову. — Пропозицію? Від тебе? Щось не віриться. Зазвичай ти тільки те й робиш, що намагаєшся мене принизити.

— Цього разу все інакше, — він нахилився вперед, його очі дивилися на мене пильно і серйозно. — Я думаю, нам варто працювати разом.

Я розсміялася. — Ти жартуєш? Після всього, що було між нами? Після всієї цієї конкуренції та ненависті? Ти пропонуєш мені працювати з тобою?

— Саме так, — він кивнув. — Я знаю, що ти талановита копірайтерка, Орисю. І я думаю, що разом ми можемо досягти значно більшого, ніж поодинці. У мене є великий проект, і мені потрібна твоя допомога.

Я мовчала, намагаючись збагнути, що відбувається. Артем, мій заклятий ворог, пропонує мені співпрацю? Це було занадто дивно, щоб бути правдою. Я підозрювала, що тут щось не так. Занадто вже все було гладко.

— І що ти хочеш взамін? — запитала я, недовірливо дивлячись на нього. — Я впевнена, що ти не робиш це просто так.

Він посміхнувся, і ця посмішка здалася мені ще більш підозрілою. — Все дуже просто, Орисю. Я хочу, щоб ти була моєю… дівчиною.

Я відчула, як моє серце завмирає. Він пропонував мені не просто співпрацю, він пропонував мені… стосунки? З Артемом? Це було абсурдно. Неможливо. Але в той же час… частина мене була заінтригована. Частина мене хотіла дізнатися, що буде далі.

— Ти божевільний, — промовила я, але в моєму голосі вже не було тієї впевненості, що раніше. — Я ніколи не буду з тобою.

— Ніколи не кажи ніколи, Орисю, — він підморгнув мені. — Ти ще передумаєш.

Він підвівся з-за столу і попрямував до виходу, залишивши мене в стані цілковитої розгубленості. Його слова крутилися в моїй голові, не даючи мені спокою. Працювати з Артемом? Бути його дівчиною? Це було за межею моєї уяви. Але, як би я не опиралася, я не могла заперечити, що його пропозиція мене зацікавила. І дуже сильно.

Я знову поглянула на розбиту чашку, на осколки, що розлетілися по столу. Чи не було це символом мого життя? Моїх планів, моїх мрій, розбитих вщент появою Артема? І чи зможу я зібрати ці осколки і зліпити щось нове? Щось краще?

Взявши себе в руки, Орися вирішила, що не дозволить Артему зруйнувати її. Вона прийме його виклик. Вона покаже йому, на що здатна. Вона доведе, що він помиляється щодо неї. Але спочатку потрібно було придумати, як саме це зробити. Поки Орися обмірковувала план, у кав’ярню зайшов незнайомець. Він зупинився біля її столика, і впізнавши Орисю, незнайомець сказав:

— Орисю? Нарешті я тебе знайшов. Артем просив передати, що якщо ти не погодишся на його пропозицію, то він…