Голоси старих фотографій

Кімната пахла пилом і забуттям, але Надія відчувала тут дивне тепло. Вона стояла посеред горища, заваленого старими речами її прабабусі, і шукала лише одну річ – фотографію. Фотографію, яка переслідувала її у снах.

Світло крізь дірявий дах ледь освітлювало захламлені кутки. Надія відгорнула пожовклу тканину зі старого дзеркала. У ньому виднілося лише розмите відображення її стривоженого обличчя. Її руде волосся, зазвичай таке пишне, зараз тьмяно звисало вздовж щік.

Вона перебирала старі книги, скрині з одягом, пожовклі листи. Кожен предмет ніби шепотів їй історії з минулого. Ось бабусина вишиванка з чорнобривцями, ось дідусева люлька, а ось… невеличка дерев'яна скринька, замкнена на іржавий замок.

Надія відчула, як серце почало битися частіше. Здавалося, саме ця скринька зберігає таємницю, яку вона так прагне розгадати. Вона спробувала відкрити замок, але він не піддавався. Тоді вона знайшла старий цвях і, приклавши чимало зусиль, зламала його.

У скриньці лежала лише одна річ – стара фотографія. На ній було зображено дівчинку з великими сумними очима. Дівчинка тримала в руках ляльку, а за її спиною виднівся похмурий ліс. Надія відчула дивний холод, попри те, що на горищі було задушно. Їй здалося, що дівчинка на фотографії дивиться прямо на неї.

Раптом почувся тихий шепіт. Він линув з-під підлоги горища, звідкись із глибини старого будинку. Шепіт був нерозбірливий, але Надія відчула, як по шкірі пробігли мурашки. Шепіт повторював її ім'я.