Криваві мальви на весільній сукні

Холодний дотик сталі до скроні змусив Дарину здригнутися. Не від страху – від усвідомлення неминучого. Її життя, яке тільки-но починалося, ось-ось обірветься через безглуздий звичай, через борг, який вона не обирала.

Вікна родинного маєтку Радченків, мов темні провалини, дивилися на засніжені поля навкруги. Січень у Роздольному видався особливо лютим. Дарина пригадала, як ще вчора вони з молодшою сестрою Лідою ліпили сніговика в саду, не підозрюючи, що ця зима стане для неї останньою.

«Ти мусиш це зробити заради родини», – лунали в голові слова батька, тверді й безжальні, як крига під ногами. Старий Радченко, колись шанований землевласник, тепер загруз у боргах. Єдиний вихід – шлюб Дарини з Ігорем Волком, спадкоємцем могутнього клану, відомого своєю жорстокістю. Шлюб за домовленістю, шлюб без кохання, шлюб, який стане її в’язницею.

Вона дивилася на своє відображення у дзеркалі – бліде обличчя, великі сірі очі, сповнені відчаю. Біла сукня, розшита криваво-червоними мальвами, здавалася саваном. Мальви – символ України, символ життя, що так безжально в неї відбирають. Їй було лише дев'ятнадцять.

Двері відчинилися, і до кімнати зайшла її мати, Антоніна Радченко. Її обличчя було спотворене горем, але в очах не було співчуття, лише покора. «Час, Дарино», – тихо промовила вона, і Дарина відчула, як усередині неї щось обірвалося. Вона підвелася, і важка сукня потягла її донизу, мов кайдани.

Коли вона вийшла з маєтку, сніг бив в обличчя, мов докори сумління. Чорна карета, запряжена вороними кіньми, чекала на неї. На порозі стояв Ігор Вовк. Його обличчя, приховане в тіні каптура, було неможливо розгледіти. Але Дарина відчувала на собі його холодний, пильний погляд. Він простягнув їй руку в чорній шкіряній рукавичці. Вона вагалася лише мить, а потім вклала свою руку в його. Коли вони сіли в карету, двері зачинилися з глухим стуком, відрізаючи її від минулого. Карета рушила, і Дарина побачила, як з вікна маєтку виглядає Ліда, її очі повні сліз. Раптом карета різко зупинилася. Двері відчинилися, і до карети зазирнув незнайомий чоловік з пістолетом у руці. «Вибачте, пані, але ваша подорож закінчилася», – промовив він, наводячи зброю на Дарину.