Брошка ціною в серце

Людмила відчула, як її серце пропускає удар, коли побачила його. Він стояв біля роялю, високий і владний, немов бог грому на Олімпі. Його чорний костюм ідеально сидів на широких плечах, а в очах палало холодне полум'я, яке обіцяло лише одне – руйнування. Руйнування її ретельно збудованого життя.

Вона ковтнула слину, намагаючись приборкати тремтіння в колінах. Благодійний бал у Київській опері був останнім місцем, де вона очікувала його зустріти. Вона сподівалася, що він залишився в Лондоні, за тисячі кілометрів від її нового, спокійного існування. Але ось він, Маркіян Драгомиров, людина, від якої вона тікала п’ять років тому, стояв просто перед нею.

Людмила працювала тут уже два роки як волонтерка, допомагаючи організовувати заходи та збирати кошти для дитячого будинку. Це була її відрада, її спосіб спокутувати минулі помилки. Вона ретельно уникала будь-яких контактів із заможними покровителями, завжди трималася в тіні, за лаштунками. Але сьогодні, здавалося, її старання були марними.

Вона відчула, як на неї хтось дивиться. Людмила підняла очі й зустрілася з його поглядом. У глибині його очей, таких темних і глибоких, як безодня, вона побачила не лише впізнання, а й якусь моторошну, зловісну радість. Він знав, що спіймав її. Вона відчула, як шкірою пробігає холодок. Зрозуміла, що її минуле наздогнало її, і воно мало обличчя Маркіяна Драгомирова.

Він повільно підійшов до неї, розштовхуючи натовп гостей, ніби вони були пішаками на шахівниці. Його погляд не зводився з неї. Коли він зупинився прямо перед нею, Людмила ледь чутно прошепотіла його ім'я.